Зятіна Д.В. Форми та засоби державного регулювання господарської діяльності в морських портах « Тезисы Конференций « Кафедра господарського права і процесу

Зятіна Д.В. Форми та засоби державного регулювання господарської діяльності в морських портах

ЗЯТІНА Д.В.,

доцент кафедри господарського права і процесу

Національного університету «Одеська юридична академія», к.ю.н.

 

ФОРМИ ТА ЗАСОБИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В МОРСЬКИХ ПОРТАХ

 

Існують різні підходи до визначення сутності державного регулювання економіки. Так, доволі вдалим та повним видається визначення проф. Д.В. Валового, який під державним регулюванням ринкової економіки розуміє діяльність держави, спрямовану на створення умов для стабільного розвитку економіки, підтримку оптимальних темпів відтворення і рівня життя населення, а також процес приведення у відповідність загальнонаціональних інтересів держави й інтересів її суб’єктів з інтересами господарюючих суб’єктів і населення на основі їхнього найкращого поєднання для досягнення цілей і завдань суспільного розвитку [1, с.8-9].

Мета державного регулювання будь-якої діяльності, в тому числі діяльності в морському порту, досягається шляхом застосування різних форм та засобів державного регулювання.

Серед форм державного регулювання діяльності в морському порту слід назвати наступні:

— Планування та прогнозування. Ці форми державного регулювання реалізується шляхом розроблення і затвердження Стратегії розвитку морських портів України (ст. 7 Закону України «Про морські порти України»). Відповідно до Стратегії розвитку морських портів України на період до 2038 року, затвердженою Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 липня 2013 р. № 548-р, Стратегія розроблена відповідно до Закону України «Про морські порти України» з урахуванням основних засад реалізації державної політики у сфері транспорту, визначає прогнози щодо вантажопотоків, завдання, основні напрями та шляхи розвитку морських портів і портової галузі в цілому, інші основні параметри розвитку.

— Наступними формами державного регулювання слід назвати нормативне регулювання та індивідуальні управлінські рішення. Останні реалізуються, зокрема, шляхом прийняття обов’язкових постанов по порту згідно із ст. 17 Закону України «Про морські порти України».

— Також необхідними формами державного впливу на діяльність в морських портах є контроль, нагляд та координація. Ч. 3 ст. 18 Закону України «Про морські порти України» (далі – Закон) прямо закріплює обов’язок суб’єктів господарювання, що здійснюють свою господарську діяльність в морському порту, координувати свої дії: «Власники та/або користувачі технологічно пов’язаних об’єктів портової інфраструктури зобов’язані укладати між собою договори, що визначають взаємні права і обов’язки щодо організації та забезпечення безперервності технологічного процесу надання відповідних послуг у морському порту і встановлюють єдиний порядок експлуатації відповідної інфраструктури морського порту». Також правило щодо координації знаходимо в п. 14 ч. 1 ст. 15 Закону де вказано, що Адміністрація морських портів України утворюється з метою координації своєї діяльності та діяльності капітана морського порту, лоцманської служби, власників морських терміналів, портових операторів, інших суб’єктів господарювання, що провадять діяльність у морському порту, у разі виникнення стихійного лиха, аварій, катастроф, інших надзвичайних ситуацій, що потребують взаємодії.

Щодо засобів державного регулювання, то необхідно звернутися до ст. 12 Господарського кодексу України, відповідно до якої основними засобами   регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій та інші засоби.

Щодо реалізації цих засобів при державному регулюванні діяльності в морських портах, то всі вони в тій чи іншій мірі реалізуються в морських портах.

Щодо першого засобу, то кожного року в морському порту затверджується річний план закупівель. Наприклад, Державним підприємством «Одеський морський торговельний порт» затверджено Річний план закупівель на 2013 рік.

Ліцензування господарської діяльності в морському порту також виступає ефективним засосом державного регулювання. Наприклад, завдання забезпечення безпеки мореплавства, життя і здоров’я громадян (п.1 ч.1 ст. 13 Закону «Про морські порти України») досягається, в тому числі, за допомогою ліцензування господарської діяльності щодо надання послуг з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів морським транспортом. Затвердження ліцензійних умов і контроль за їх виконанням здійснює Міністерство інфраструктури України згідно із п. 4.2.1 Положення про Міністерство інфраструктури України від 12.05.2011 № 581/2011 ).

Щодо такого засобу державного регулювання, як регулювання цін і тарифів, то згідно із п. 4.3.1 Положення про Міністерство інфраструктури України Міністерство інфраструктури України затверджує порядок встановлення, сплати та використання зборів та плат за послуги, що надаються суднам у морських торговельних портах України, а також портових зборів. При цьому Наказом Міністерства інфраструктури України «Про портові збори» від 27.05.2013 № 316 затверджено Порядок справляння та розміри ставок портових зборів та Порядок обліку та використання коштів від портових зборів.

Мета забезпечення комплексного розвитку та підвищення конкурентоспроможності морських портів забезпечується багатьма засобами державного регулювання, серед яких можна виділити такі непрямі засоби державного регулювання, як надання податкових, інвестиційних пільг згідно із Законом України «Про стимулювання інвестиційної діяльності у пріоритетних галузях економіки з метою створення нових робочих місць» від 06.09.2012. Також згідно із ч. 6 ст. 13 Закону України «Про морські порти України» у порядку та на умовах, визначених законами України, у межах морських портів можуть утворюватися спеціальні (вільні) економічні зони або встановлюватися спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку, що також виступає важливим засобом підтримки та підвищення конкурентоспроможності морських портів.

Непрямим та одним з найбільш значущих засобів державного регулювання діяльності в морських портах є передача морських портів в концесію (як єдиного майнового комплексу морського порту, так і окремих терміналів). Так, 15 жовтня 2012 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 1055 «Деякі питання надання в концесію об’єктів державної владою» згідно з якою 18 морських портів України можуть передаватися в концесію з можливістю реалізації декількох концесійних проектів в кожному порту. Особливості проведення концесійного конкурсу та укладення концесійних договорів висвітлені в Законі України «Про концесії» від 16.07.1999 р., а також в Положенні про проведення концесійного конкурсу та укладення концесійних договорів на об’єкти права державної та комунальної власності, які надаються в концесію від 12.04.2000 р. № 642.

Для підвищення рівня зацікавленості інвесторів в укладанні договорів концесії доцільним є удосконалення чинної методики розрахунку рівня концесійних платежів (Методика розрахунку концесійних платежів, затверджена Постановою КМУ від 12 квітня 2000 р. № 639). Для цього, з урахуванням зарубіжного досвіду, необхідно поділити концесійний платіж за створення (будівництво) об’єкта концесії на дві складові де одна частина – це фіксований платіж за використання території концесіонером, а інша – це платіж, що змінюється в залежності від вантажообігу збудованого об’єкта концесії. Видається, що такі правила розрахунку є більш справедливими та враховують індивідуальні показники кожного терміналу.

Слід особливо підкреслити, що в більшості європейських портів найбільш вагомим критерієм обрання переможця концесійного конкурсу є очікуваний мінімальний рівень пропускної спроможності портового терміналу. Особливо такі умови договорів встановлюються в тому разі, коли в концесію передається термінал або територія із вже наявними портовими потужностями. Обов’язок для портового оператора забезпечити мінімальний рівень вантажообігу стимулює його до розвитку та оптимізації використання потужностей терміналу та земель порту. Як правило, якщо портовий оператор не досягає мінімальних рівнів вантажообігу він сплачує концесієдавцю штрафні санкції (наприклад, це може бути певна фіксована сума за тону недоотриманого вантажу), або концесійних договір може бути розірвано. Водночас такі умови в договорах концесії закріплюються тоді, коли в концесію передаються доволі ефективні та перспективні порти. Адже подібні умови в морських портах, які потребують значних інвестицій збоку портових операторів, можуть відштовхнути потенційних концесіонерів.

Вочевидь, умови договорів концесії щодо мінімального рівня вантажообігу є потужним заходом контролю влади порту за портовими операторами. По-перше, з точки зору управління земельними ресурсами встановлення мінімумів пропускних можливостей терміналу забезпечує розумне використання та продуктивність земель порту. Адже землі морського порту обмежені, їх раціональне використання та збереження є необхідним для майбутнього розвитку порту. Також введення конкретних показників пропускної спроможності терміналу є доречним в тому випадку, коли рівень портових зборів, що стягуються портовим оператором (зокрема, причальний збір і т.п.) не стимулюють останнього досягати високих показників використання потужностей терміналу. Така ситуація може бути в тому випадку, коли портовим оператором виступає консорціум, який спеціалізується не на здійснення функцій портового оператора, а термінал йому потрібний лише як елемент виробничого ланцюжка. Таких випадків в міжнародній практиці доволі багато. Тому запровадження мінімальних рівнів пропускної спроможності терміналу буде стимулювати портових операторів до більш ефективного використання портових потужностей, що має бути враховано при розробленні концесійних проектів в Україні.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

 

  1. Добровольська В.В. Правове забезпечення державного регулювання економіки : моногр. / В.В. Добровольська. – Одеса : Фенікс, 2010. – 258 с.

Добавить комментарий